Аннотация

«Блакитний роман» нагадує візіонерську сповідь наркомана, а іноді автор постає відсторонено, наче випадковий свідок глобальної катастрофи. До речі, у двадцятих точилися запальні літературні дискусії, чим вважати «Блакитний роман» — прозою чи поезією. Сучасники називали Михайличенка «чорним Вітменом», «параноїдальним маніяком» і «божевільним автором Заповіту Смерти». Володимир Гадзинський, дослідник його творчости, писав: «Він лишився стояти велично, як скеля, він не мав по собі ні літературної школи, ні епігонів… Лишився самотнім і непорушним». Звісно, з точки зору вже сучасної теорії літератури «Блакитний роман» є стовідсотковою поезією. Текстуальне візіонерство тепер нагадує експерименти французького кіна шістдесятих (Ґодар та ін.). Візіонерство «Блакитного роману» нарешті — після зняття політичної заборони і зняття естетичного нерозуміння в українській культурі — бо вже прокотилась хвиля радикального сюрреалізму Нью-Йоркської групи та Київської школи (а також Іллєнкових сюрреалістичних фільмів) — може стати гарним підґрунтям для кінематографічного шедевру.

Впечатления о книге:  

Прочитавшие эту книги читали: